Наразі на нашій планеті налічується 8 мільярдів людей, і важко уявити, що колись таке було, коли людство не процвітало. Однак нове дослідження показує, що наші давні предки були дуже близькі до вимирання близько 900 тисяч років тому. І хоча у наші дні ми, як правило, заносимо інші види до Червоної книги, автори дослідження припускають, що глобальна популяція людей, можливо, скоротилася до менш ніж 1300 особин, що робило нас видом, що вимирає.
Роботу було опубліковано в журналі Science.
Використовуючи новий метод, названий FitCoal (швидкий коалесцентний процес із нескінченно малим часом), дослідники проаналізували ймовірність сучасних геномних послідовностей, щоб спроєктувати поточну геномну варіативність людини назад у минуле. Застосувавши цей метод до геномів 3 154 осіб з 10 африканських і 40 неафриканських популяцій, вони змогли виявити масштабний обвал генетичної різноманітності під час переходу між раннім і середнім плейстоценом.
"Результати показали, що предки людини пройшли через серйозне "вузьке місце" в популяції, що налічувала близько 1280 особин, які розмножувалися, у період приблизно з 930 тис. до 813 тис. років тому", - пишуть автори дослідження. "Вузьке місце" тривало близько 117 000 років і наблизило предків людини до вимирання", - зазначають вони.
Знищивши приблизно 98,7% предкової людської популяції, "вузьке місце могло також підвищити рівень інбридингу наших предків, що сприяло втраті 65,85% сучасного генетичного розмаїття людини", - пояснюють дослідники.
Катастрофічне вимирання, ймовірно, було спричинене змінами глобального клімату, коли короткочасні заледеніння стали тривалішими, що призвело до падіння температури океану, тривалої посухи та зникнення великої кількості видів, які могли слугувати людині їжею. Тільки 813 тис. років тому популяції остаточно відновилися, причому приблизно в цей час було зафіксовано 20-кратне збільшення їхньої чисельності.
На думку дослідників, це відновлення могло відбутися завдяки освоєнню вогню в поєднанні з поверненням тепліших температур.
Подальший аналіз дає змогу припустити, що це вузьке місце збіглося з подією видоутворення, унаслідок якої дві прабатьківські хромосоми злилися й утворили хромосому 2 у сучасних людей. Цей висновок дає змогу припустити, що останній спільний предок неандертальців, денисівців і сучасних людей міг з'явитися в цей період різкого скорочення популяції.
Коментуючи ці висновки, старший автор роботи Джорджіо Манці пояснив, що "розрив в африканських і євразійських викопних записах може бути пояснений цим вузьким місцем у ранньому кам'яному столітті як хронологічним. Він збігається з передбачуваним періодом значної втрати викопних свідчень".
Однак у супровідному коментарі дослідники зазначають, що "викопні, які належать до передбачуваного періоду "вузького місця" 813-930 тис. років тому, свідчать про те, що люди були широко поширені як в Африці, так і за її межами". Виокремлюючи людські рештки з таких місць, як Кенія, Танзанія, Ефіопія, Іспанія, Італія, Великобританія і Китай, критики вважають, що "що б не спричинило ймовірне "вузьке місце", його вплив на людські популяції за межами лінії Homo sapiens міг бути обмеженим, або його вплив був короткочасним".
Заради справедливості слід зазначити, що автори дослідження першими визнали, що їхні генетичні дані ще потребують підтвердження археологічними даними, а також визнали наявність численних прогалин у своїх висновках. За словами старшого автора роботи Йі-Хсуан Пана, дослідження "викликає багато запитань, наприклад, щодо того, де жили ці люди, як вони подолали катастрофічні зміни клімату та чи прискорив природний відбір під час "вузького місця" еволюцію людського мозку".
Коментарі
Дописати коментар